Кінець залізниці. Україна тихо виходить із Донбасу

І, здається, вже зовсім скоро ця земля залишиться лише у пам’яті тих, хто знав її справжньою — живою, шумною, працьовитою.

Останні символи Донбасу — вокзали Слов’янська й Краматорська та стела «Донецька область» — тепер лише спогад. «Укрзалізниця» скасувала всі потяги в напрямку Донбасу, навіть внутрішні приміські рейси.

Ми більше не почуємо звичне: «Швидкісний поїзд Інтерсіті+ за маршрутом Київ — Краматорськ відправляється з другої платформи».

Для тисяч сімей цей звук був ниткою зв’язку з війною — з чоловіками, які служили на сході, й дітьми, що чекали на батьківські обійми.

Ще зовсім недавно потяги ходили до Костянтинівки, Покровська, Авдіївки.

Тепер ці маршрути — закриті.

Україна відступає — не лише армією, а й залізницею, логістикою, присутністю.

Донбас, який колись був одним із найбільш індустріальних регіонів країни, нині перетворюється на зону руїн і безлюддя.

Краматорськ і Слов’янськ більше не умовно безпечні.

Дрони атакують їх щодня. Люди виїжджають, розуміючи, що фронт уже поруч.

Колись агломерація цих двох міст налічувала понад 600 тисяч мешканців.

Сьогодні — ледь кілька десятків тисяч.

На цьому тлі телевізор продовжує транслювати оптимізм.

З екранів лунає: «Ми стоїмо. Ми не здамо жодного міста».

Та все більше українців бачать різницю між офіційною риторикою і реальністю.

У «The Washington Post» вийшла стаття, в якій сказано, що Україні, ймовірно, доведеться залишити Покровськ.

І для влади знову постане питання, яке ми вже чули не раз: зробити це зараз — зберігши життя і техніку, — чи повторити історію Бахмута й Авдіївки, коли тисячі гинуть, а результат усе одно той самий.

Та, схоже, влада знову обере варіант «триматися до останнього».

Цей підхід уже став не стратегією, а звичкою.

Оптимісти кажуть, що все не так страшно — мовляв, потяги ще ходять до межі Харківщини, а далі можна добратися маршруткою.

Але всі ми розуміємо: Донбас для України, по суті, уже закінчився.